Андрій Блінов

Зростання цін на широку номенклатуру продовольчих товарів у магазинах України справді є відлунням сплеску світових цін на них. Так, у лютому 2021 року зведений індекс цін від Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) знаходився на 16% вище, ніж базовий рівень – середні ціни за 2014–2016 роки. Найдраматичніша ситуація – по рослинних оліях (+47,4%), що обумовлює для України як провідного експортера соняшникової олії (1) відповідне зростання роздрібних цін у вітчизняних торгівельних точках та (2) збільшення експортної виручки від поставок за кордон.

Якщо перерахувати світові ціни на провідні групи харчових товарів у постійних цінах (тобто відкоригувати на загальну інфляцію), то картина виглядає так: після тривалого періоду стабільних цін на продовольство воно стрімко почало дорожчати з травня-червня 2020 року. В оглядах можна зустріти три пояснення такій ситуації: збільшення потреби в харчах у зв’язку з більшим часом, що люди проводять вдома на карантині, менші врожаї окремих культур, загальне збільшення грошової маси провідними центробанками світу. Перша гіпотеза спростовується даними про динаміку фізичного споживання, а решта факторів вочевидь має під собою міцне обґрунтування.

Однак при розгляді світових цін на продовольство упродовж тривалішого періоду екстремуми не здаються надзвичайними. Наприклад, у реальному вимірі глобальні ціни на продовольство були вищими, ніж зараз, у 2007–2008 роках (нагрівання ринків, зокрема сировинних, перед кризою) та у 2011–2012 роках (ймовірно як наслідок політики накачування провідних економік світу грошима за підсумками кризи). Дії зі стерилізації частини випущеної грошової маси сприяли стабілізації цін, а окремі сплески (як по молочній групі в 2013–2014 рр. або цукру в 2016 р.) якісно пояснюються дисбалансами по окремих товарах, які були викликані неврожаєм чи хворобами тварин.

Сьогодні ціни на продовольство, хоч і значно зросли порівняно з доковідним роком, але не є рекордними за XXI століття у реальному вимірі по жодній групі харчових товарів. Так, зведений індекс у лютому 2021 року на 14 відсоткових пунктів нижчий: група рослинних олій – на 26,8 в.п., молочні продукти – на 49 в.п., зернові – на 33,8 в.п. М’ясо та цукор навіть трохи дешевші, ніж в середньому за базові 2014–2016 роки.

Певною мірою це пояснює, чому значні прирости грошових мас резервних валют світу не транспонувалися у суттєву інфляцію. Так, зросли фінансові ринки, насамперед подорожчали акції, криптовалюти, інші активи, але не звичайні товари із споживчих кошиків. Світова інфляція-2020 трохи перевищила 3%, а серед країн G20 інфляційний тон задають економіки, де в останнє десятиліття панують традиційні внутрішні проблеми у приборканні інфляції. Так, за останні 6 місяців темпи зростання споживчих цін в Аргентині пришвидшились у річному вимірі з 36,6% до 40,7%, в Туреччині – з 11,8% до 15,6%, в Бразилії – з 3,1% до 5,2%, в Росії – з 3,7% до 5,7%. Ціновий фон в Саудівській Аравії, Індії, Мексиці та Південній Африці тримається на рівні 3–6% річних. А у решті держав Великої двадцятки – менше 2%. Китай та Японія навіть скотилися у дефляцію.

Відповідно центральним банкам більшості країн й не доводиться реагувати на інфляцію. Хоча тренд намітився: якщо у 2019 році було зафіксовано 132 факти понижень ключових ставок при 21 підвищенні, а у 2020-му – 207 понижень проти 9 збільшень, то у нинішньому році (станом на 22 березня) – лише 3 зниження проти 10 підвищень базової ставки центробанком.

Загалом облікові ставки цього року поки що змінювали центробанки 13 країн. І далеко не у всіх вони вищі за інфляцію (щоб забезпечити позитивну реальну ключову ставку). Таке передусім залежить від монетарного режиму, який обрали відповідні держави.