20.12.2019

Судячи з переказів заробітчан, сягнув рекорду й відплив робочої сили з країни: за 10 місяців року, за попередніми даними Департаменту статистики та звітності НБУ, вони перерахували до України $9,8 млрд (минулого року за цей період — $9,1 млрд). Водночас нашу увагу привернуло те, що з липня надходження, які центральний банк трактує як оплата праці за кордоном, становлять сталу величину — $1,12–1,17 млрд щомісяця.

Певною мірою це може пояснюватися скороченням розриву в рівні зарплат з країнами, куди традиційно прямує найбільше українських заробітчан. Адже з кінця 2016-го середні зарплати у євроеквіваленті в Росії зросли лише на 9%, в Польщі — на 18%, в Чехії — на 20%. Натомість в Україні таке зростання становило 85% завдяки спурту номінальних заробітних плат та ревальвації гривні.

Але відставання від сусідніх країн залишається величезним. Середньостатистичний робітник у Чеській Республіці в третьому кварталі 2019 року отримував €1309 (в 3,4 рази більше, ніж в Україні), у Республіці Польща — €1142 (в 3 рази), у Російській Федерації — €636 (в 1,7 рази).

Якщо взяти все десятиліття, то найбільший розрив в оплаті праці в Україні й Польщі (основний напрям трудової міграції) сягав 6 разів на початку 2015-го. Недивно, що саме після того року спостерігалося різке зростання інтересу українців до праці за кордоном. Найменший розрив у заробітках був у середині 2013 року (2,7 рази). Але така різниця все одно не спиняла бажання працездатних їхати за кордон.