— Професоре Городніченко, отже, у декількох словах: що за втаємничене місце таке — Джексон Хоул?

— Якщо коротко, це місце поєднання провідних вчених та практиків, які вільно говорять про важливі питання.

Справді, Джексон Хоул — унікальна подія в світі центральних банків. Провідні представники центробанків приїжджають у це віддалене місце, аби поділитися досвідом та почути академічні думки щодо реакцій на деякі з ключових викликів сьогодення. Формат конференції є таким, що учасники мають багато часу для неформальних дискусій. Наприклад, половина кожного дня зарезервована для прогулянок, рафтингу та іншого дозвілля на свіжому повітрі в чудовому національному парку Ґран-Тітон. Це робиться заради того, аби учасники могли розслабитися та бути відвертими в своїх бесідах.

— Доводилося зустрічати порівняння Джексон Хоулу з Більдерберзьким клубом: теж персональні запрошення, виступи провідних банкірів, стратегічні мозкові штурми. Нарешті — місце: засідання Більдербергу проводилися в замках, палацах, спеціальних конгрес-центрах; Джексон Хоул — це гірськолижний курорт, рафтинг та чудові місця для рибалок у Вайомінгу. У вас є відчуття, що це неформальний клуб, де за лаштунками ухвалюють рішення, вкрай важливі для світу, принаймні для провідних центробанків?

— Я не був на зустрічах Більдербергу, тому не можу порівнювати. Але щодо тих схожих конференцій, учасниками яких я був, Джексон Хоул — це насправді щось інше. У тому сенсі, — наскільки все неформально організовано. Наприклад, будівля, де проводиться конференція, є “простакуватою”. Це означає, що у кімнатах немає телевізора та загалом базового рівня звичного комфорту. Вони виглядають вельми спартанськими, і це допомагає розтопити лід між людьми та почати спілкування. Учасники стають достатньо відкритими в своїх розмовах.

Водночас я не вірю в якісь конспіративні теорії, наприклад, що ключові рішення утаємничено ухвалюються на конференції малою групою центробанкерів. Звісно, вони обговорюють дуже багато речей та викликів, але щось скоординувати важко. Насправді, кожен учасник усвідомлює, що він радше відповідальний за свою країну, ніж за певний світовий порядок. Наприклад, я якось питав у Маріо Драґі (голова Європейського центрального банку) щодо того, чи є сенс в більшій координації політик провідних центральних банків, аби долати кризи. Так він твердо заявив, що це поза його повноваженнями гасити пожежі за межами єврозони.

— Центральні банки дедалі більше починають говорити не про регулювання і фінансову стабільність на “ввірених” їм територіях, а про відповідальність за фінансову екосистему. Чи йшлося про це на конференції?

— Ми живемо у дедалі більш глобалізованому світі, а тому міркування, що пожежа у будинку твого сусіда не є твоєю проблемою, — явно недалекоглядні. На конференції справді були розмови про потребу більшої координації між центральними банками і навіть, можливо, якогось типу нового “світового порядку”. Однак з дискусії чітко випливало, що існують розбіжності щодо того, як цей порядок повинен виглядати. Наприклад, коли Марка Карні (керуючий Банком Англії) запитали, що євро повинен робити, аби стати глобальною валютою, він сказав, що не може допомогти, тому що його завдання робити фунт стерлінгів глобальною валютою.

Заголовний аркуш виступу Марка Карні, Голови Банку Англії

Отже, заклик мати нову “глобальну валюту” здається мені прийняттям бажаного за дійсне, враховуючи домінуючу роль американського долара в міжнародній фінансовій системі та мінімальний інтерес США змінити такий порядок речей. Водночас центральні банкіри розуміють, що хтось повинен бути пожежником під час глобальної кризи. Історично це були Сполучені Штати, але беручи до уваги поточні тренди в американській політиці, я не впевнений, що США будуть витрачати ресурси на допомогу іншим країнам.

Моє враження від конференції: є певний вакуум в очікуваннях щодо того, хто буде наступним пожежником. Допускаю, що велика криза підштовхне центральні банки до подолання відмінностей та змусить краще координувати свої кроки.

— Переглядаючи матеріали цьогорічного симпозіуму в Джексон-Холі, ми зауважили, що одразу декілька виступів та досліджень було присвячені унікальному статусу долара США, впливу такого стану на світову економіку. Цьому приділили увагу, зокрема, фахівці Університету Стенфорду й голова Банку Англії. Це підтримка офіційного Вашингтону в протистоянні з Китаєм за №1 у світі, чи ви помітили якісь інші тренди?

— Американський долар — беззаперечний лідер у світових фінансах. Було вже багато спроб скинути цю валюту з п’єдесталу, але жодна не вдалася. Наприклад, у певний період було враження, що ось-ось єна захопить у долара значну частку ринку. Цього не відбулося через багаторічну економічну стагнацію в Японії. Потім були очкування, що євро зніме мантію з долара. Цього не відбулося через політичні проблеми в Європі та недоліки в дизайні валютного союзу.

Зараз просуває свою валюту КНР. Я скептичний щодо успішності цієї спроби через сумніви щодо здатності Комуністичної партії Китаю поважати приватну власність та особисте життя. І події в Гонконзі не допомагають підвищити довіру.

Отже, учасники симпозіуму просто констатували статус-кво, а не надавали певну політичну підтримку.

— Хотілося б уточнити. Вважається, що сьогоднішня світова валютна система була закріплена домовленостями у Кінгстоні (Ямайка) у 1976 році. Відтоді світовими валютами стали резервні валюти МВФ, було запроваджено вільне плавання провідних валют, а також банківських металів, без зобов’язань викуповувати за фіксованим курсом. Тоді резервними валютами були долар, німецька марка, французький франк, фунт стерлінгів та єна. Натомість сьогодні це вже замість марки та франку — євро, а також юань. Китайська валюта має ознаки плаваючого керованого курсу, ті ж американці звинувачують Пекін у керованих девальваціях. У вас є відчуття, що ми на порозі нової валютної системи? Можливо, її більш мультиполярного аналогу?

— Я вкрай скептичний щодо можливості нової мультиполярної валютної угоди. Наприклад, спеціальні права запозичення (SDR), валюта Міжнародного валютного фонду, були частково покликані створити глобальні гроші. Роль SDR у міжнародних потоках товарів й капіталу фактично дорівнює нулю. Аналогічно, присутність єни, юаню, фунту або євро в таких потоках дуже мала.

Чому так? Економіка цього проста. Якщо є одна валюта, що трохи краща, ніж інші, усі торгівці переключаться на кращий варіант. Інтуїтивно зрозуміло: якщо мені платять у якійсь валюті, я зроблю так, аби ця валюта приймалася іншим трейдером. У нас всіх є стимули використовувати одну валюту. З цієї точки зору, долар США — найзручніша валюта: доларовий борговий ринок є найбільшим та найліквіднішим, майже всі рахунки за міжнародну торгівлю виставляються у доларах, платіжна інфраструктура найрозвинена для долара. Я не бачу, як інші валютні домовленості можуть це змінити.

Початок доповіді Ґіти Ґопінат, головного економіста МВФ

— Чи говорили на конференції про Лібру, — криптовалюту від Фейсбуку? Нещодавно міністри фінансів G7 у Шантійї прийшли до висновку, що не дозволятимуть обіг крипти великих технологічних корпорацій. Підозрюємо, що центральні банкіри горою стоять за монополію центробанків на випуск грошей, чи не так?

— Є історичні приклади, коли гроші випускалися приватними організаціями, а не урядами. Однак справжні гроші в сучасну епоху — це гроші, емітовані урядами. Очевидно, що це дуже прибутковий бізнес, тому він повинен вестися некомерційними установами, тобто центральними банками, які не мають ціллю отримання прибутку від друку грошей. Отже, центробанки, звісно, не зацікавлені у приватних грошах, але вони водночас чутливі до технологічних розробок. Згодом ми можемо побачити, наприклад, сучасніші платіжні системи.

— Ще одна проблема світової економіки. Близькі до нуля або навіть від’ємні проценті ставки. Так, це зараз не американська, але дуже європейська проблема. До яких наслідків, на ваш погляд, призведуть, мінуси у ставках німецьких, швейцарських, нідерландських, данських, шведських банків та взагалі від’ємні доходності за державними боргами? Чи говорили про це у Джексон Хоулі?

— Центральні банкіри говорили про від’ємні ставки, але головним фокусом дискусії було те, наскільки негативним процент може бути. У якийсь момент від’ємні процентні ставки починають шкодити економіці, а не допомагати. Наприклад, банки заробляють гроші на спреді між ставками за депозитами та кредитами. Ця різниця зменшується в міру того, як негативні ставки стають все від’ємнішими, і банки взагалі не зацікавлені приймати внески.

У найгіршому випадку ми можемо отримати так звану дизінтермедіацію, тобто втрату посередництва, у фінансовій системі. Іншими словами, банки переставатимуть грати свою звичну роль у залученні капіталу в економіку, а позичальники будуть шукати кредиторів напряму, що вкрай важко. Ось уявіть, як великій компанії запозичити напряму мільярд доларів в домогосподарств. Це буде хаос! Тому справді, частина дискусій стосувалася того, якими іншими інструментами центральні банки можуть стимулювати економіки, що знаходяться в рецесії.

Початок доповіді Джерома Пауелла, Голови Ради керуючих Федеральної резервної системи США

— І наостанок, що такий стан світової економіки означає для країн з ринками, що розвиваються (emerging markets)? У доповіді професорки Університету Меріленду Шебнем Калемлі-Очан ми знайшли такі висновки: перегиби у монетарній політиці центробанків більше впливають на ЕМ, ніж на розвинені країни, тому особливо потрібні якісні інституції та дотримання режиму плаваючих курсів. Чи були диспути учасників конференції з цього приводу чи це визнано певною аксіомою?

— Країни з ринками, що розвиваються, чутливіші до зміни політики процентних ставок, які встановлюються центробанками провідних держав. Існує багато каналів, як це може передаватися. Професор Калемлі-Очан наголошувала на так званому каналі передачі ризиків, але можуть бути й інші. От як бути зі змінами у сприйнятті ризику і, як наслідок, із нестабільністю потоків капіталу, що є величезним викликом для країн, що розвиваються, включно з Україною? Існує дискусія щодо інструментів, якими можна впливати на цю чутливість. Однією з альтернатив є контроль за рухом капіталу. Але консенсусний погляд полягає в тому, що плаваючий валютний курс є першою і, мабуть, найважливішою лінією захисту центральних банків таких країн у короткостроковій перспективі.

А от довгостроково Калемлі-Очан вважає, що найкраща стратегія для країн з ринками, що розвиваються — ставати розвиненими економіками з глибокими фінансовими ринками, верховенством права тощо. Думаю, кожен погодиться з цією порадою.

Краєвиди Національного парку Ґран-Тітон (Вайомінг, США)