Катерина Венжик

Уважно, і наче трохи оцінюючи, а чи доросло людство до своєї космічної ролі? Адже у науковому спадку цього інтелектуального титана ХХ сторіччя не тільки відкриття в галузі геології, геохімії чи радіології, але й революційні на свій час праці, присвячені космізму — взаємозв'язку всього живого на Землі з Космосом.

Після довгих суперечок, вченим якої країни коректніше назвати Володимира Вернадського (адже він народився в Російський Імперії; жив, а головне — дуже активно працював над становленням української науки в нечисленні роки першої незалежності України в Харкові та Києві; головні наукові відкриття здійснив вже у Радянському Союзі) всі джерела врешті зійшлися на формулюванні “український, російський та радянський вчений”. Хоча таке формулювання насправді занадто звужує значення його наукової діяльності, адже винаходи Вернадського у сфері мінералогії та радіології цікавили й цікавлять науковців більшості європейських університетів. А його вчення про ноосферу — живу “оболонку” Землі, що поєднує людство з Космосом і забезпечує взаємний вплив — взагалі погано вміщується не те, що в межах науки якоїсь однієї країни, а і в межах планети.

Вчений передбачив розвиток людства майже на сотню років уперед

Але якщо його наукова роль — глобальна, то політична, громадська — якраз була визначальною саме для України. Син київського професора економіки та дворянки з Санкт-Петербурга більшу частину юних років прожив в Україні, а потім повернувся до Києва за часів Революції, визнавши незалежність України і приєднавшись до уряду Скоропадського. У 1918 році Володимир Вернадський разом з іншими видатними науковими та громадськими діячами, зокрема Михайлом Грушевським, отримує згоду Павла Скоропадського на створення Всеукраїнської академії наук та стає її першим президентом. Академія мала дуже амбітні плани, що видно з самої її структури: вже на старті вона передбачала створення та розвиток 15 інститутів, 6 музеїв, 2 лабораторій, ботанічного та акліматизаційного садів, астрономічної обсерваторії, біологічної станції, бібліотеки, друкарні та архіву. Власне, за одне з найкрасивіших місць Києва — Ботанічний сад імені Миколи Гришка — маємо подякувати саме “отцям-засновникам” Академії наук, бо проект саду був розроблений тоді ж — у 1918 році (хоча і реалізований лише у 1935). Ну, а найбільша українська бібліотека недарма носить ім'я академіка Вернадського, бо була не тільки заснована, а й на перших етапах наповнена саме Володимиром Івановичем.

Важливо зазначити, що в розвиток української науки та культури Володимир Вернадський вірив набагато більше, ніж багато хто з його відомих сучасників. Свідчить про це хоча б те, що всі видання Академії від моменту заснування мали друкуватися українською (Вернадського, вихованого батьком — українським патріотом і потомком козаків, страшенно обурив Валуєвський циркуляр 1863 року, що забороняв будь-який друк українською мовою, а переслідування української літератури тільки укріпили його у прихильності до рідної культури). Остаточно ж в радикальних, як для того часу, проукраїнських настроях Вернадського можна переконатися, читаючи його листування з Михайлом Грушевським щодо того, хто ж має наповнити новостворену Академію наук.

Грушевський писав з цього приводу: “Ви знаєте, що у нас тепер немає достатньої кількості вчених-українців за межами українознавства. Отже, ми повинні звернутися до росіян. Мине ще чимало часу, доки сили ці у нас з’являться”. Позиція ж Вернадського була такою: “Важливо створити сильний центр наукових досліджень українського народу, його історії, його мови, природи України. Звичайно, треба вести ці дослідження в найширшому загальнолюдському масштабі. Треба якнайшвидше створювати кафедри і лабораторії, інститути, які спочатку, можливо, й будуть зайняті росіянами. Але становище скоро зміниться, бо посади в академії виборні. Дуже скоро заявлять про себе місцеві сили”.

Появу “місцевих сил”, на жаль, на десятиріччя зупинила окупація України більшовиками. Але фундамент української науки, закладений 101 рік тому Володимиром Вернадським, витримав і радянські репресії, і Другу Світову війну, і агресивну деукраїнізацію другої половини ХХ сторіччя.

У своїх працях про ноосферу та біосферу вчений передбачив розвиток людства майже на сотню років уперед. Можливо, засновуючи Всеукраїнську академію наук, він розумів, що робить це не для сучасників, а для нащадків. Важливо тепер, щоб нащадки не підвели, і “нові, місцеві сили” врешті заявили про себе у розвитку науки та суспільства. Хоча б через 100 років.

Джерело: https://nv.ua/ukr/opinion/chomu-na-noviy-kupyuri-1000-grn-z-yavitsya-vernadskiy-50028894.html