Інна Сухораба
|
|
Наказ імператора
24 травня 1839 року. Наказ Російського імператора Миколи І про створення Київської Контори Державного Комерційного Банку
Вирушаймо на 180 років назад, до 1839 року. 24 травня російський імператор Микола І підписує наказ про створення Київської контори Державного Комерційного банку (ККДКБ), яка розташувалася у будинку на вул. Інститутська, 9 (у будівлі зліва біля сучасного центрального корпусу Національного банку). Її завданням визначалося сприяння розвитку промисловості та сільського господарства на українських землях, а саме — у Київській, Волинській та Подільській губерніях.
Статутом банку передбачалося:
• здійснення операцій із прийому вкладів;
• надання позичок під облік векселів, заставу маєтків включно з населенням із лімітом 50 рублів за душу, заставу сільськогосподарської продукції в розмірі 50% вартості, заставу облігацій Комісії погашення боргів;
• обмін крупних асигнацій на дрібні, зношених — на нові та мідні монети;
• здійснення передавальних написів на Білетах Державної комісії погашення боргів.
24 травня 1839 року. Статут Київської Контори Державного Комерційного банку
Підприємництво у Російській імперії стрімко розвивалося, тож потреба торгівлі та промисловості у банківських послугах зростала. Як результат, операції Київської контори швидко почали набирати обертів.
Досить швидко після створення у конторі вже працювало 54 працівники, у тому числі 8 директорів, призначених від уряду, дворян та купців, які формували правління банку. Очолював правління керуючий банком.
Згідно зі статутом у конторі постійно мали знаходитися два директори від дворянства та один від купців. Цікавий факт: під час угод обов’язково мали бути присутні усі члени правління.
Зі штатних фахівців у банку працювали касир, бухгалтер, їх помічники, маклер, юрисконсульт (за сумісництвом) із правом директора, а також сторожові кладової з цінностями.
Водночас на той час звичною справою було неповернення дворянством позичок та несплата процентів за ними, що призводило до додаткових витрат державної казни на повернення вкладів купцям та підприємцям. Із цих причин діяльність банків на теренах Російської імперії у середині XIX століття була переважно збитковою. Не була виключенням і ККДКБ, репутація якої ще й була зіпсована масштабними шахрайськими діями колишнього керуючого Григорія Мессинга.
Будівля Київської контори Державного Комерційного банку на вул. Інститутській, 9
Науковий підхід + стиль управління = швидкий успіх
Так виникла необхідність у якісно новому підході до ведення банківської справи. Реформа банківської системи у 1860 році, реорганізація Позичкового банку та Державного Комерційного банку в Державний банк та призначення у 1862 році на посаду керуючого Київською конторою Миколи Бунге вивели її роботу на принципово новий рівень. Вже за два роки контора увійшла до числа найкращих у Російській імперії з активами у сумі 8 млн рублів.
Що ж стало запорукою такого швидкого успіху?
Микола Бунге (1823–1895)
Безперечно – науковий підхід до організації роботи та стиль управління керуючого — Миколи Християновича Бунге, видатної особистості свого часу. Бунге, працюючи в Київській конторі, одночасно тричі обирався ректором Університету імені Святого Володимира (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка), а також на запрошення царської сім’ї їздив до Санкт-Петербургу викладати економічні науки для царевича.
Після 18 років успішного керування Київською конторою Микола Бунге стає міністром фінансів Російської імперії (1881–1886 рр.) та головою Уряду Російської імперії (1887–1895 рр.). Його розробки реформ та заповіт “Загробные заметки” втілені його наступником у Міністерстві фінансів — відомим усім Сергієм Вітте.
У повсякденному житті Бунге, за відгуками сучасників, був привітним, скромним, доступним для людей. Говорив тихо, ні на кого не кричав. Свідчення цьому знаходимо у документах того часу. Так, особисті документи Бунге містять чимало записів із висновками розмов із працівниками Київської контори, що далі мали практичне втілення: ось Микола Християнович організовує контроль та перевірку даних у облікових книгах, а ось — публічні вибори до Облікового та Кредитного комітетів банку в Контрактовому будинку шляхом голосування та за присутності поліцейських, із інших записів видно, як він удосконалює операції з обліку векселів та облаштування охорони кладової банку з цінностями, ініціює роботу з проблемною заборгованістю минулих років.
1862 рік. Розпорядження керуючого ККДКБ Миколи Бунге
Зокрема, із записів облікової книги боржників 1864 року дізнаємося: одного боржника знайшли у тещі в Подільській губернії, іншого посадили у “темну” (сучасний СІЗО) і він чекає вироку суду, третій вже ув’язнений. Водночас багато боржників за векселями зникли або померли, і Бунге пише пропозиції у Державний банк про необхідність списання таких кредитів з дозволу губернатора та муніципалітету.
Коли Бунге у 1881 році став міністром фінансів, якому на той час підпорядковувався Державний банк, то пріоритетними цілями визначив укріплення фінансово-кредитної системи та здешевлення кредитів, що перекликаються із місією сучасного Національного банку — забезпечення фінансової стабільності та його стратегічними цілями — стабільна, прозора банківська система та відновлення кредитування.
Революції, війни, гроші
Знову сідаємо у машину часу. Ми на Інститутській, 9 у неспокійному жовтні 1905 року.
Минуло лише два місяці після перенесення операцій Київської контори у нове сусіднє приміщення (сучасну будівлю Національного банку), як сталося лихо: по місту пронеслися погроми. Громили торгові й житлові приміщення місцевих купців та підприємців.
Георгій Афанасьєв (1848–1925)
Про масштаби погромів та понесені збитки пише керуючий у той час Київською конторою Георгій Афанасьєв — фінансист та історик за фахом. Разом з іншими службовцями банку, а їх на той час налічувалося 119 осіб, він особисто ходив на розгромлені вулиці Києва та детально описав понесені збитки в аналітичній записці.
За підрахунками Афанасьєва, у результаті погромів було розгромлено 580 лавок і магазинів та 188 будинків. Розміри погромів він оцінив співвідношенням розбитого та розгромленого до вцілілого як 95 до 5%. Збитки, за найоптимістичнішими підрахунками, сягнули 3,9 млн рублів. До речі, аби ви уявляли масштаб цін, активи Київської контори (третьої за розмірами в імперії після Петербурзької та Московської) становили близько 40 млн рублів.
Уже після першого дня погромів у Київській конторі у десятки разів збільшився прийом цінностей на зберігання. Банкіри були вкрай зацікавлені, адже більшість постраждалих підприємців були клієнтами контори та кредитувалися в ній. Якщо ці цінності зникали, в банку з’являвся ризик колосальної простроченої заборгованості.
Георгій Афанасьєв вже за кілька днів написав пропозиції до Державного банку та скликав Біржовий комітет за участі усіх керівників місцевих банків. Основними заходами були: відстрочення платежів за позичками, заміна старих векселів на нові, клопотання до Держбанку про отримання довгострокових кредитів для оптових компаній під заставу товарів в обігу або створення синдикату оптових компаній для зниження ризиків.
Жовтень 1905 року. Аналітична записка керуючого ККДКБ Георгія Афанасьєва про наслідки погромів у Києві
Жовтень 1905 року. Дані про наслідки погромів на вулицях Києва, зібрані працівниками контори Державного банку
Також є факти, що свідчать про переховування у приміщенні банку підприємців. Вони жили поряд та попросили надати їм тимчасовий притулок на час погромів. Контора мала озброєну охорону, напасти на банк сміливців не було.
Далі колесо історії почало розкручуватися з неймовірною швидкістю. Справжні випробовування на міцність жителів українських земель, у тому числі й працівників Київської контори, чекали попереду.
1914 рік… Перша Світова війна. Небайдужість службовців банку до долі Батьківщини виявляється в організації різних заходів, зокрема:
• при конторі створюється Комітет допомоги воїнам та їх сім’ям, який збирає кошти, приймає речі, їжу, малюнки, записки з теплими словами та відправляє на фронт;
• започатковуються курси з дрібного кредиту для воїнів, які втратили здатність до важкої фізичної праці;
• на кошти службовців банку утримуються 20 ліжок у лікарні Червоного хреста, а на кошти Державного банку підтримуються родини воїнів.
Не залишається осторонь і дружина Керуючого, яка організовує благодійний концерт для збору коштів на потреби воїнів.
Повідомлення про відкриття курсів дрібного кредиту для воїнів, які втратили здатність до важкої фізичної праці
Водночас робота в конторі кипить: до звичних банківських операцій додається робота із забезпечення коштами польових казначейств та підготовка до евакуації цінностей через загрозу захоплення Києва. У вересні 1915 року працівники контори в умовах підвищеної секретності склали цінності банку та клієнтів на загальну суму 253 млн рублів у 485 ящиків, які були завантажені у п’ять вантажних вагонів. Потяг із цінностями в супроводженні працівників банку та охорони вирушив далеко на схід. Найменший витік інформації міг призвести до нападів на потяг та його пограбування озброєними угрупуваннями, проте він успішно доставив цінності до контори Державного банку в Ростові-на-Дону для зберігання. Через рік всі цінності так само успішно повернулися до Києва.
Вересень 1915 року. Евакуація цінностей ККДКБ під час Першої Світової війни
Протягом 1917–1920 років у Києві влада змінювалася 14 разів. Працівники Київської контори ставали свідками переходу банку під контроль і Української Народної Республіки на чолі з Михайлом Грушевським, і Радянської влади, яка конфіскувала усі цінності банку, і Української держави на чолі з гетьманом Скоропадським, і знову по новому колу… Центробанк був у пріоритеті любої влади.
Листопад 1919 року. Книга вкладників ККДКБ, цінності яких були конфісковані Радянською владою
Весь цей час службовці банку продовжували працювати. Так, після конфіскації усіх цінностей Київської контори Радянською владою у листопаді 1919 року (тоді у нинішній українській столиці стояла Добровольча армія) вони взялися складати списки власників конфіскованого майна. І навіть готувати видаткові документи для його повернення клієнтам банку. Хоча повертати було вже нічого.
Далі починалася нова доба, радянське життя. І це зовсім інша історія…
Підготовлено за матеріалами Державний архів Київської області