Інна Співак
|
|
Україна виробляє 1,2% світових обсягів сталі, водночас Китайська Народна Республіка — вже більше половини.
Упродовж останнього десятиріччя обсяги світового виробництва сталі постійно зростали, сягнувши 2018 року 1,8 млрд тонн. Більше половини світової металопродукції використовується у будівельних проектах, зокрема інфраструктурних, а близько 1/6 — для задоволення транспортних потреб суспільства.
Тенденція останніх десятиліть: старі розвинені металургійні країни (європейські держави та США) втрачають ринок, натомість їхні місця займають країни Південно-Східної Азії (Китай, Індія, Японія, Південна Корея). У сукупності цей регіон виплавляє на сьогоднішній день понад 2/3 світових обсягів.
Ще на початку 2000-х років Китай виробляв стільки ж сталі, як і ЄС (по 15% світового виробництва). Однак за рішеннями XVII з’їзду Компартії Китаю, який відбувся у 2007 році, було чітко визначено перелік реформ, які Піднебесна планувала провести впродовж наступних років. Однією з них була і модернізація виробництва. Унаслідок цього Китай прискорив обсяги виробництва сталі, вийшовши в останні декілька років у світові лідери. На сьогодні частка країни у світовому виробництві сталі вже перевищила 51%. Водночас частка Євросоюзу скоротилася до 10,4%: за даними Всесвітньої асоціації виробників сталі (World Steel Association), у 2015 році там було вироблено лише 166,1 млн тонн сталі.
Частка України, хоча вона й входила до десятки світових лідерів за обсягами виробництва сталі, з перших років незалежності не перевищувала 2%. До того ж в останні роки ми почали втрачати позиції через геополітичні конфлікти з Росією та слабші конкурентні переваги перед Іраном та Туреччиною.
До цього треба додати, що споживання сталі в середині країн топ-виробників є доволі високим, частка експорту у світовому виробництві становить лише близько 30%. Натомість більше 80% виробленої в Україні сталі спрямовується за кордон.
Через безліч різновидів сталевих напівфабрикатів значна кількість країн є водночас експортером та імпортером сталі. При цьому Китай є найбільшою країною – нетто-експортером (частка у загальносвітовому експорті становить 27%), а провідним нетто-імпортером вже багато років виступає США.
Поступове розширення експорту китайської продукції відбулося завдяки меншій собівартості через низьку вартість робочої сили та державні субсидії. Тому китайські постачальники напряму або опосередковано почали визначати рівень цін на тих чи інших ринках. Водночас головною метою експорту для китайських виробників не були прибутковість (який досягав, згідно даних MB Research, щонайбільше 5% у 2009 році) та ефективність бізнесу. Експансія на інші ринки допомогла КНР вирішити питання надлишку зростаючого виробництва над попитом на внутрішньому ринку. Лише з плином часу удосконалення технологічних процесів та зниження цін на сировину дало змогу китайським виробникам отримувати чистий прибуток близько 30%.
Крім того, ціни на залізну руду за останні десять років зменшилися майже вдвічі, а це помітно зменшило частку сировини у собівартості сталі. На цьому ринку Піднебесна теж відіграє значну роль: на неї припадає близько 40% від загальносвітового попиту. А от пропозиція залізної руди та, відповідно, ціни диктуються “концертом трьох” — на BHP Billiton (Австралія), Rio Tinto (Австралія) та Vale (Бразилія) припадає близько 70% світової торгівлі залізною рудою.
Очікується, що світовий попит на сталь зростатиме співмірно з підвищенням рівня життя людей на планеті. Паралельно впроваджуватимуться вищі екологічні стандарти та змінюватиметься технологія виробництва, що зі свого боку відбиватиметься на якості виробленої сталі. Зокрема, за прогнозом Всесвітньої асоціації виробників сталі від жовтня 2018-го, зростання світового попиту на сталь у 2019 році становитиме 1,4% (у 2018 році — 2,1%). Зменшення темпів зростання пов’язане насамперед з уповільненням економічної активності Китаю в умовах переходу до циклічної економіки та жорсткіших екологічних стандартів. На виконання останніх у Китаї вже майже повністю закрито незаконні індукційні печі.
Натомість, попри запроваджені антидемпінгові мита на сталь китайського виробництва окремими країнами, зокрема США та ЄС, Пекін залишає за собою конкурентні переваги. З метою мінімізації негативного геополітичного впливу та розширення можливостей для диверсифікації виробництва Китай поступово нарощує виробництво сталі за кордоном. Так, зараз ці обсяги становлять 8,7 млн тонн, такий же обсяг знаходиться в процесі будівництва. Додатково заплановані ще 9,5 млн тонн на рік.
Україна ж продовжує втрачати позиції на світовому ринку сталі. Попри те, що рівень собівартості української продукції є порівняно невисоким з іншими країнами, низька якість продукції приводить до її витіснення з окремих ринків. Зокрема, після введення антидемпінгових мит ЄС проти Китаю вивільнену частку на європейському ринку зайняли Туреччина та Іран, а не Україна.
За перші два місяці поточного року темпи зниження виробництва сталі Україною уповільнилися до 0,4% р/р. До того ж основна проблема — застарілі технології — залишилася і продовжує негативно впливати на виробничий процес. Крім того, існують й низка інших проблем, які необхідно вирішувати. За таких умов українські виробники сталі, хоч і забезпечують входження країни до числа топ-13 провідних виробників металургійної продукції у світі, залишатимуться повністю залежними від кон’юнктури світового ринку сталі.