Ірина Котельникова
|
|
Остання світова фінансова криза виявила слабкі місця не тільки у нагляді за фінансовими установами, але й в їх обов’язковому аудиті. Це викликало прискіпливу увагу до відповідних функцій та сприяло посиленню співпраці між регуляторами та зовнішніми аудиторами, діяльність яких також має заохочувати ринкову дисципліну. Реакцією на виявлені слабкі місця стало ухвалення:
• Рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду щодо зовнішнього аудиту (2014);
• Регламенту ЄС щодо особливих вимог до обов’язкового аудиту суб’єктів суспільного інтересу (2014);
Важливість ефективної співпраці засвідчило опитування наглядових органів 35 країн, проведене Світовим банком наприкінці 2014 року. Воно показало, що в більшості країн наглядовці не до кінця розуміють, де починається і закінчується відповідальність зовнішніх аудиторів. Це створює брак довіри та стримує поглиблення співпраці.
На перший погляд, згідно опитуванню, 83% зовнішніх аудиторів інформували регулятора про суттєві помилки у звітності та слабкість внутрішнього контролю. Це відбувалося тому, що в 94% випадків аудитори повинні доповідати банківському нагляду про випадки шахрайства. З іншого боку, в половині опитаних країн орган нагляду не може перевіряти інформацію аудиту та розглядати її як частину регулярної інспекції банків. Це є звичною практикою лише для 23% випадків і лише в 19% — вимогою законодавства.
У країнах ЄС загальні вимоги до стандартів аудиту, суспільного нагляду та контролю його якості визначає Директива про обов’язковий аудит річної звітності (2006).
Водночас у більшості європейських країн є своя специфіка контролю за аудиторською діяльністю. В Австрії функціонує наглядовий орган QKB, який уповноважений застосовувати дисциплінарні покарання в разі порушення норм в аудиторській діяльності. У Бельгії діє незалежний орган BAOC, який здійснює нагляд за Інститутом зареєстрованих аудиторів, спільно з міністром економіки встановлює стандарти діяльності, проводить розслідування та звітує Органу з фінансових послуг та ринків. У Німеччині наглядовий орган AOB здійснює перевірки аудиторів, що займаються суб’єктами суспільного інтересу, та застосовує до них санкції, вносить зміни до професійних правил для затвердження Міністерством економіки, здійснює моніторинг ринку аудиторських послуг відповідно до положень Регламенту ЄС щодо особливих вимог до обов’язкового аудиту суб’єктів суспільного інтересу.
Необхідність незалежного нагляду та діалогу між наглядовцями та аудиторами обумовлена низкою скандалів, пов’язаних з аудиторською діяльністю. Наведемо 5 найбільш резонансних у нинішньому сторіччі:
1. 2002 року Федеральний департамент юстиції США звинуватив компанію Arthur Andersen у перешкоджанні розслідуванню махінацій збанкрутілого енергетичного гіганта Enron. Звинувачення та судові тяганини закінчились припиненням діяльності аудитора.
2. Того ж року Комісія з цінних паперів та бірж США (SEC) розпочала розслідування проти компанії Deloitte & Touche, яка проводила аудит телекомунікаційної компанії Adelphia Communications, звинуваченої у махінаціях зі звітністю. Аудитор відбувся багатомільйонними штрафами у 2005-2006 роках.
3. У жовтні 2005 року співробітники ChuoAoyama, японського підрозділу PricewaterhouseCoopers, були звинувачені в фальсифікації фінансових результатів косметичної компанії Kanebo. Аудитора покарали призупиненням права діяльності.
4. 2006 року американська іпотечна компанія Fannie Mae подала позов проти аудитора KPMG, звинувативши його у втратах від перегляду звітності за два роки, проведеного на вимогу SEC. У 2013 році історія закінчилась тим, що Fannie Mae і його колишній аудитор погодились виплатити штраф на загальну суму $153 млн, аби припинити судову тяганину щодо фальсифікації фінансової звітності.
5. У 2013–2015 роках компанія Ernst&Young виплатила значні штрафи у якості компенсацій інвесторам збанкрутілого банку Lehman Brothers та штату Нью-Йорк після звинувачень у сприянні маніпуляціям з фінансовою звітністю банку.
На жаль, Україна останнім часом теж неодноразово стикалася з недобросовісною роботою аудиторських компаній. Зокрема тих, що здійснюють зовнішній банківський аудит. Упродовж 2014-2018 років НБУ виключив 14 аудиторських компаній з реєстру аудиторських фірм, що мають право на проведення аудиторських перевірок банків.
Щодо гучних кейсів аудиторської діяльності в Україні:
1. 2017 року аудиторська фірма «ПрайсвотерхаусКуперс (Аудит)» була виключена з Реєстру аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків. Це відбулося внаслідок виявлених фактів недостовірності інформації щодо фінансово-господарської діяльності ПриватБанку.
2. 2015 року сталася надзвичайна подія: одразу 8 аудиторських компаній були виключені з Реєстру аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків за виявлені факти недостовірності річної фінансової звітності та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності банків, достовірність якої було підтверджено аудиторськими фірмами у звіті аудитора.
Це прискорило відповідні зміни у правовому полі. З 1 жовтня 2018 року набрав чинності Закон «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність».
Новий український закон про аудит ґрунтується на положеннях Директиви 2006/43/ЄС та Регламенту 537/2014, які регулювали реформу аудиту в країнах ЄС у 2016 році, і посилює вимоги до аудиту і процесу складання та оприлюднення фінансової звітності компаній, а також до системи корпоративного управління компаній та взаємодії з аудиторами.
Відповідно до Закону про аудит, контроль якості аудиторських послуг суб’єктів аудиторської діяльності здійснюється шляхом проведення перевірки якості аудиторських послуг суб’єктів аудиторської діяльності щодо дотримання ними міжнародних стандартів аудиту, принципу незалежності, ефективності внутрішньої системи контролю якості аудиторських послуг, дотримання вимог Закону про аудит.
Запроваджений обов’язковий контроль якості послуг із обов’язкового аудиту фінансової звітності великих підприємств, банків, професійних учасників фондового ринку та емітентів, цінні папери яких допущені до торгів на фондових біржах або щодо цінних паперів яких здійснено публічну пропозицію, — один раз на три роки.
Варто зазначити, що Орган суспільного нагляду за аудиторською діяльністю складається з Ради нагляду за аудиторською діяльністю та Інспекції із забезпечення якості.
Звісно, доречно будувати систему контролю, де до крайніх заходів (виключення з реєстрів) доходити не повинно. Аудитори, безумовно, є частиною фінансової екосистеми. Але природа цього бізнесу виявилася такою, що аудитори не приходили, як правило, до регуляторів з повідомленнями про виявлені проблеми. Це відбувалося з економічних мотивів — через небажання втратити клієнта. Відповідно, як ми бачимо, міжнародні документи та правила зовнішнього аудиту після мегабанкрутств початку XXI століття (Enron, Lehmаn Brothers тощо) суттєво змінилися й направлені на посилення якості послуг з обов’язкового аудиту, зокрема банків.
Проведене у 2014 році дослідження Світового банку дозволило фахівцям зробити п’ять ключових висновків:
а) робота аудиторів не сприяє ефективному нагляду за банками;
б) наглядові органи могли би більш плідно співпрацювати з зовнішніми аудиторами;
в) зовнішні аудитори могли б більше допомагати у специфічних для регуляторів сферах інтересів (за даними опитування, лише 68% наглядових органів могли звернутися до зовнішніх аудиторів з запитом виконати роботу поза межами їх стандартних компетенцій);
г) наглядовці сприяють підвищенню якості аудиту;
ґ) ефективна комунікація між аудиторами, наглядовцями та комітетами з аудиту покращує якість аудиту.